Інтерв’ю Світлани, однієї з учасниць 8-го сезону проєкту «Відновись», сповнене тяжких спогадів та болю втрати. І водночас насичене почуттям гордості та любові до того єдиного, кого забрала безжальна війна.

Він захищав свій дім

Упродовж кожного сезону проєкту «Відновись» ми записуємо історії наших героїнь. І від сьогодні ми розпочинаємо цикл інтерв’ю, в яких мами з літнього заїзду поділяться з нами трагічними сторінками свого життя.

Історія Юлії з Чернігова

Вона – українка, яка 28 років живе і працює у Польщі, а від початку повномасштабного російського вторгнення – волонтерка.

Роби людям добро

Ми з чоловіком буквально пішки тікали з рідного прикордонного села у Дергачівському районі на Харківщині.

Ми йшли й не озиралися

Та все ж у найгірше не вірилося. «Але настало 24 лютого. О п’ятій ранку мені зателефонувала подруга: «Оксано, війна почалася».

Я ніколи так швидко не бігала

"24-го лютого я не чула перших вибухів – проспала ці страшні звуки. Прокинулася як зазвичай, прийняла душ, виходжу на кухню, вмикаю телевізор…"

Було відчуття розгубленості

"Війна почалася, коли мені виповнилося чотири рочки. Я нечітко пам’ятаю 2014 рік, але я не забула його. Пригадую величезний воєнний літак, що пролітав над ринком, паніку та страх людей, щоденні наші переховування у підвалі…" – так починає їхню з мамою розповідь для «Історії сильних» Катерина Бєлікова, 13-річна жителька Попасної.

Виявилося: то не салюти

"Мамі нічого не залишалось, окрім як змиритися з моїм рішенням."

Нас розбудив дзвінок

Олена пригадує, що "поверталися в Бородянку вже під «акомпанемент» безперервного ворожого бомбардування…"

Найстрашніше бомби з літаків

Про війну мене попереджали…