"Аби не жити в розлуці та постійному очікуванні, у 2015-му ми переїхали зі свого рідного Кременчука до Маріуполя… Сподівалися на довге і щасливе життя разом…"

Сподівалися на щасливе життя

Вона – психологиня, психотерапевт, доцент кафедри загальної та клінічної психології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. З 2014 року була координаторкою міжнародних проєктів та інструкторкою з психосоціальної підтримки населення в умовах війни та кризи, співпрацювала зі Шведським союзом цивільної оборони, Товариством Червоного Хреста та Червоного Півмісяця Данії, ОБСЄ.

Діти плакали майже весь час…

Жінка пригадує, як вивозила доньку після звільнення Чугуєва, як привітно її родину зустріли жителі Німеччини, коли вони шукали там прихисток.

Ми не повернулись

Він – приватний підприємець, житель одного з сіл півдня України. Окупанти переслідували чоловіка за те, що під час АТО він допомагав нашим захисникам.

Не думав що переховуватись

Проєкт «Історії сильних» ділиться фрагментами творів Олега про побачене та пережите автором і його побратимами.

Війна забирає найкращих

Він – підприємець і волонтер з Кам’янця-Подільського, ініціатор і засновник низки благодійних проєктів для дітей-переселенців.

Хотілося охопити турботою

Жінка пригадує: "… хліб з прилавків магазинів зник чи не першим. Ми мали його трохи в запасі, їли сухий. Тож коли згодом волонтери привезли нам хліб до домівки й роздавали безплатно, мама обняла той буханець і заплакала від щастя…"

Мій любий рідний Харків…

"Я належала до тих небагатьох українців, які вважали, що усі заяви путіна – то блеф, політична гра, що росія схаменеться і не буде нападати… Виявилося, що ми гірко помилялися", – розповідає Олеся Штефан, ділячись своїми спогадами для «Історії сильних».

Ми гірко помилялися

"Напередодні загибелі, ніби передчуваючи лихе, чоловік надіслав мені повідомлення: «Якщо зі мною щось трапиться – нікому не давай себе образити, і дітей теж»".

Вже не побачимося ніколи

Починаючи свою розповідь для «Історії сильних», Олена Грецька з Херсонщини пригадує, як за три дні до війни поверталася з родиною з відпустки.