Ми не повернулись

допомога

uaen

Головна

Історії сильних людей

Ми не повернулись

Маргарита

М.

Учасниця "Історії сильних"

"До війни наша сім’я жила в Чугуєві – це невелике військове містечко за 22 кілометри на схід від Харкова. Уранці 24 лютого, як зазвичай, ми з шістнадцятирічним сином поїхали до Харкова: я – на роботу в АТ «Турбоатом», де пропрацювала 28 років, Славик – на навчання до музичного ліцею. Дочка Яна (їй тринадцять) збиралася до школи, чоловік – на роботу".

Почалась велика війна…

Жінка пригадує: "Проїжджаючи повз Чугуївський аеродром, ми помітили, що там щось горить… А в Харкові ми вже почули гучні вибухи та побачили великі черги автомобілів на бензозаправках, затори на дорогах у бік виїзду з міста на захід…"

Почалась велика війна… Старший син Маргарити, Віталій, який працює дитячим тренером в Одесі, сказав, що можна евакуюватись із меншими дітьми на курорт Буковель. Та повернутись в Чугуїв, щоб зібратися, було неможливо. "Тож ми залишилися у Харкові, в моєї мами…"

Евакуація

"… ситуація в Харкові й на околицях міста погіршувалася з кожною годиною. Дуже скоро Чугуїв захопили російські війська. Із соціальних мереж ми дізналися, що з харківського залізничного вокзалу має вирушити безплатний евакуаційний поїзд на захід України…"

Спецпроект Історії сильних

Сподівалися на щасливе життя"Аби не жити в розлуці та постійному очікуванні, у 2015-му ми переїхали зі свого рідного Кременчука до Маріуполя… Сподівалися на довге і щасливе життя разом…"

Діти плакали майже весь час…Вона – психологиня, психотерапевт, доцент кафедри загальної та клінічної психології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. З 2014 року була координаторкою міжнародних проєктів та інструкторкою з психосоціальної підтримки населення в умовах війни та кризи, співпрацювала зі Шведським союзом цивільної оборони, Товариством Червоного Хреста та Червоного Півмісяця Данії, ОБСЄ.

Не думав що переховуватисьВін – приватний підприємець, житель одного з сіл півдня України. Окупанти переслідували чоловіка за те, що під час АТО він допомагав нашим захисникам.

Війна забирає найкращихПроєкт «Історії сильних» ділиться фрагментами творів Олега про побачене та пережите автором і його побратимами.

Хотілося охопити турботоюВін – підприємець і волонтер з Кам’янця-Подільського, ініціатор і засновник низки благодійних проєктів для дітей-переселенців.

Мій любий рідний Харків…Жінка пригадує: "… хліб з прилавків магазинів зник чи не першим. Ми мали його трохи в запасі, їли сухий. Тож коли згодом волонтери привезли нам хліб до домівки й роздавали безплатно, мама обняла той буханець і заплакала від щастя…"

Ми гірко помилялися"Я належала до тих небагатьох українців, які вважали, що усі заяви путіна – то блеф, політична гра, що росія схаменеться і не буде нападати… Виявилося, що ми гірко помилялися", – розповідає Олеся Штефан, ділячись своїми спогадами для «Історії сильних».

Вже не побачимося ніколи"Напередодні загибелі, ніби передчуваючи лихе, чоловік надіслав мені повідомлення: «Якщо зі мною щось трапиться – нікому не давай себе образити, і дітей теж»".

Чулися вибухиПочинаючи свою розповідь для «Історії сильних», Олена Грецька з Херсонщини пригадує, як за три дні до війни поверталася з родиною з відпустки.

Найдовший день у моєму життіДбаючи про майбутнє дітей, не бажаючи, щоб вони зростали у просторі ворожої пропаганди, родина вирішила евакуюватися.

Я відчувала, що щось буде…Ірина розказує, чому ухвалила рішення евакуюватися з міста, де вдалося знайти прихисток, чим вона займається сьогодні та як склалася доля її сина.

Цей сайт використовує cookies

Ми використовуємо сторонні файли cookies, щоб дозволити нашому сайту працювати належним чином, персоналізувати контент і рекламу, надавати функції соціальних мереж і аналізувати наш трафік.