Не думав що переховуватись
Приватний підприємець
У дитинстві я мріяв стати військовим… Та у випускному класі ми з хлопцями гасали на мопедах, і я сильно пошкодив ногу… Тож в армію мене не взяли, вступ до військового навчального закладу став нереальним…" – ділиться спогадами для «Історії сильних» Михайло Мартинов.
Літо 2014
"Коли після початку російської агресії, влітку 2014 року, в нас за селом зупинився підрозділ українських ракетників, я став усіляко допомагати їм. У перші місяці війни наші військові були, як кажуть, голі й босі. Тож завозив їм продукти, брався ремонтувати техніку й облаштовувати побут", – пригадує Михайло.
І додає: "Звісно, і в селі, й навіть у районі про це знали. Районна газета навіть писала про мене як про волонтера, хоча я не дуже це схвалював, бо не публічна людина".
Початок великої війни
Згадуючи початок великої війни, чоловік каже: "У саме наше село, розташоване за дев’ять кілометрів від траси обласного значення, окупанти увійшли не одразу... До речі, спілкуючись із військовими, неодноразово чув від них, що війна буде, і це тільки питання часу…"
Михайло згадує, як віз батька, в якого стався серцевий напад, у лікарню через блокпости окупантів: "Нас чотири рази зупиняли, і хоч я пояснював, що батька треба рятувати – його, мене і мою автівку довго обшукували, зазирали в кожну шпарину".