Діти плакали майже весь час…
Психологиня, психотерапевт
"Коли згадую, як наприкінці лютого 2022 року я з двома донечками (п’яти та чотирнадцяти років) і двома котами їхала до Польщі, виникає відчуття, що дивлюся стрічку з іншої реальності. Не думала, що «прилетить» у мій Івано-Франківськ, але як психолог, що ще з 2014 року працювала з біженцями, знала: хто за таких обставин зволікає, той або гине, або підпорядковується ворогу, щоб вижити", – такими словами починає свою розповідь для «Історії сильних» Ірина Лукеча.
Шлях до прихистку був тривалим
Пані Ірина розказує: "З 24-го лютого мої діти плакали майже весь час… Після трьох днів стресу вирішила вивозити їх у безпечне місце. Запропонувала їм взяти стільки речей, ніби ми ніколи не повернемося…"
Шлях до прихистку був тривалим і складним. Жінка згадує: "Коли я вийшла з машини у Варшаві біля помешкання сестри, пальці на руках не розгиналися, а ноги трусилися..."
Біль, біль, біль щодня!
"Якийсь час я волонтерила, а після відновлення онлайн-навчання до червня займалася зі своїми студентами в університеті. Влітку вже офіційно працювала психологом з українськими біженцями", – розповідає пані Ірина.
"Біль, біль, біль щодня! Близько 5 тисяч годин практики – індивідуальних консультацій, терапії, групових зустрічей – лише за півтора року! Конвеєр з «переробки» болю..."