Вже не побачимося ніколи
Дружина загиблого воїна
"Мій чоловік – військовослужбовець, прикордонник, служив вісімнадцять років та вісім місяців. Коли почалася війна, він першого ж дня разом із товаришами по службі виїхав воювати до міста Кремінна. І відтоді ми не бачились. І вже не побачимося ніколи…" – такими словами, сповненими горя, Світлана починає свою розповідь для «Історії сильних». Вони з дітьми – переселенці з Луганської області, до великої війни жили неподалік кордону з росією.
5:00
"А вже о п’ятій ранку був екстрений телефонний дзвінок – і чоловік помчав на службу… Діти ще спали, вони навіть не попрощалися. А він більше не повернувся".
Підрозділ чоловіка вивели на інші позиції. Світлана ж із дітьми лишилася в селищі, яке майже одразу окупували. "З одного боку – росія, а з іншого – горить. Їхати не було куди. Та й чим? Залізниця вже до нас не доїжджала. Страшно стало, дуже страшно…"
13 квітня 2022 року
Чоловік загинув 13 квітня 2022 року. Дізналася про це не відразу – мені боялися повідомити цю страшну звістку… А я ж усю ніч писала йому повідомлення, думала, що він просто не може вийти на зв’язок".
"Я не змогла його навіть поховати, попрощатися з ним – нас не випустили з селища на похорон, а тіло привезти до нас не дозволили".
Світлана розповідає, як тяжко проживає біль втрати коханої людини. Згадує про зради друзів, допити російських нелюдів, про складний виїзд з окупації та тривалу адаптацію до нових умов життя.