Наталія Приходько: Фонд Вадима Столара від початку війни надав допомоги вже на 271 млн гривень

З перших днів повномасштабної російської агресії Благодійний фонд Вадима Столара сконцентрувався на підтримці співгромадян та допомозі захисникам України. Минув рік, і про проміжні підсумки роботи, про успіхи, досягнення, труднощі та команду ми поговорили з волонтеркою Фонду Наталією Приходько.

Отже, минув рік від початку повномасштабного вторгнення Росії до України. Які головні досягнення Фонду Вадима Столара за цей час?

Звісно, 2022 рік видався для нас усіх дуже складним. Близько 8 млн українців були змушені покинути країну, 17,6 млн з тих, що залишилися,– потребують гуманітарної допомоги. Десятки тисяч загиблих, поранених, зниклих безвісти– як військових, так і цивільних...

У перші місяці всі ми були на адреналіні. Ніхто не знав, коли закінчиться війна, наскільки затягнеться, тому кожен працював на межі своїх можливостей– так, немов наша перемога мала наступити вже завтра.

Але зараз вже можемо більш спокійно проаналізувати події. Іперше, що я тут хочу сказати: цей рік нагадав мені про одну з головних рис українців– вміння гуртуватися, особливо у важкі часи. Ми стаємо як один злагоджений механізм, і це така сила, яку не те що “за три дні”, як дехто планував,– нас взагалі неможливо перемогти. Завдяки цьому ми вистояли і завдяки цьому святкуватимемо нашу перемогу.

Щодо безпосередньо роботи Фонду, то насамперед хочу подякувати нашій чудовій команді! Яка, як і всі українці, згуртувалася навколо своєї мети, і завдяки якій ми досягаємо поставлених цілей. Наша команда– це різні люди, які до того ніколи не волонтерили та не мали досвіду в цій справі. Але нас об’єднувала одна мета: допомогти вистояти, не здати Україну і емоційно не здатись самим. За цей рік кожен з нас, хоч і був вибитий з колії, навчився багато нового, став сильнішим.

Я пишаюсь нашими волонтерами та надзвичайно вдячна засновнику Фонду – Вадиму Столару, який підтримав усі проєкти, які ми втілюємо. Лідер та команда– це та рушійна сила, яка спроможна реалізувати будь-які найскладніші завдання навіть під час масштабної війни, про яку до цього ми чули лише від бабусь та дідусів. Завдяки нашим спільним зусиллям Фонд від початку війни надав допомоги вже на 271 млн гривень.

Які проєкти були в пріоритеті Фонду в перші місяці масштабної агресії?

З початку війни ми зосередилися на тих потребах, які на той момент були на часі. Тоді ворог стояв під Києвом, у місті були перебої з постачанням, не все було налагоджено з логістикою в Міноборони, була потреба у гарячому харчуванні як для наших захисників на позиціях, так і для жителів. Тож ми– люди, які не мали жодного стосунку до ресторанного бізнесу, закупівель– знайшли в собі сили, організували і запустили процес приготування гарячої їжі з подальшим її розподілом між тими, кому це було найбільш потрібно.

Зараз навіть не віриться, але ми загалом за перші пів року війни приготували та роздали понад 600 тис. порцій! І це при тому, що діяли ми обмеженими засобами. Скажімо, в нас на той момент не було вантажівок, і одна з волонтерок на власній автівці їздила до складу в Оболонському районі на закупівлі. Забивала машину просто в надлишку всім, що там було, з чого можна було готувати. І це при тому, що тоді на Оболоні були перестрілки, туди, як ви пам’ятаєте, навіть проривалася ворожа бронетехніка.

Принагідно хочу згадати й наших кухарів – та подякувати їм! Бо вони працювали чи не цілодобово, і це при тому, що тоді були проблеми з пересуванням містом, нам доводилося докладати значних зусиль, щоб звозити всіх на кухню і розвозити по домах. Так, було багато труднощів, але ми розуміли, що мусимо робити те, що робимо– і не зупинялися.

Але, звісно, ми не обмежувалися приготуванням гарячого харчування. Спершу ми працювали лише у Києві, але й там у перші дні через перебої з постачанням люди просто не могли купити собі продукти чи ліки. Ми все це шукали, їздили туди, де можна було знайти необхідні людям речі, купляли, підвозили.

Зрештою цей напрям розвинувся до надання продуктових наборів і розширився на всю країну. І ми продовжуємо таку допомогу зараз. За весь цей час ми надали людям понад 223 тис. таких наборів.

Кому саме і в яких регіонах надавалася і надається допомога проднаборами?

Зараз чи не найбільше підтримки потребують вимушено переміщені громадяни, через руйнування ворогом наших населених пунктів таких дуже багато по всій країні. Станом на січень 2023 року в Україні було офіційно зареєстровано 4 867 106 ВПО, а за міжнародними оцінками кількість внутрішніх переселенців перевищує 7 мільйонів громадян. Тож ми працюємо по всій країні: це і Харків, і Одеса, і Дніпро, і Запоріжжя. Низка населених пунктів Донецької області, які були на той момент на підконтрольній території, а зараз, на жаль, в окупації. Також були в Ірпені й Бучі після деокупації, декілька гуманітарних місій виконали на звільненій Чернігівщині.

Якщо перераховувати всі регіони та населені пункти, то перелік вийде надто довгим. Важливо, що ми надаємо допомогу продуктовими наборами і зараз, бо на них є стабільний запит від людей. А робота Фонду Вадима Столара загалом побудована так, що ми відповідаємо на наявні запити від цивільних і військових.

Ви згадали, що серед іншого волонтери Фонду їздили на Донеччину– фактично до гарячих точок. Чи не потрапляли вони у небезпечні ситуації?

Дійсно, були небезпечні ситуації, і не одна. Варто лише згадати, як у квітні наших волонтерів накрило “Градами” у Вугледарі на Донеччині. Тоді постраждала тільки техніка, люди вціліли. А от коли волонтери партнерської місії Фонду Вадима Столара та БО БФ "Ми тут поряд" потрапили під обстріл у Харкові, то двоє з них були поранені. Слава Богу– залишилися живі! Одними з перших їздили в Куп’янськ одразу після його звільнення, як тільки туди дозволили в’їзд– а там все заміноване. Вже двічі привозили допомогу до Херсона, який під постійними обстрілами: перший раз одразу після деокупації, другий– вже у лютому, причому за участі засновника нашого Фонду.

Але наших волонтерів небезпека не зупиняє, вони продовжують їздити у гарячі точки, щоб допомагати людям. І це привід ще раз сказати, як я ними пишаюся– хлопцями і дівчатами, які не є військовими, без страху щодня виконують свою місію.

До речі, про військових– Фонд допомагає і їм, а не тільки цивільним. Яку саме допомогу надаєте захисникам?

Допомога армії є одним з масштабних напрямків роботи Фонду Вадима Столара. Не буду приховувати, що спочатку нам самим з цим було важко. Скажімо, мені, юристу за фахом, довелося розбиратися у класах захисту бронежилетів, у принципах роботи тепловізорів– а до того я навіть не знала, що це за прилад взагалі такий. Та й ні в кого з команди не було досвіду в цій сфері.

Але ця ситуація показала ще раз, що люди можуть навчитися всього– головне мати бажання і прагнення. Наша команда тут не стала винятком, ми всього навчилися. Ми дізналися, як і звідки возити військову амуніцію, обладнання, техніку. І можу сказати, що за цей період змогли надати суттєву допомогу армії. Причому це не тільки одяг, бронежилети та тепловізори, але й житло родинам військовослужбовців, спеціалізовані швидкі, і броньовані позашляховики. З останніми взагалі дуже складно, бо існує певна жорстка процедура, яка дуже розтягнута в часі. Але воно того варте, адже рятує життя. А життя наших бійців на передовій– безцінне! І це є пріоритетом Фонду.

Нещодавно передали на передову сучасне високотехнологічне обладнання, зокрема дрони та антидронні системи. Ми розуміємо, що нинішня війна суттєво відрізняється від попередніх масштабних конфліктів саме масовим використанням високотехнологічної продукції– і намагаємося оперативно реагувати на відповідні запити військових. Наші захисники кажуть, що передані Фондом “антидрони” дійсно зберігають здоров’я та життя, а також– суттєво допомагають у виконанні бойових задач.

Окремо варто згадати, що зараз ми реалізуємо проєкт “++ для ЗСУ”. Він спрямований на додаткову підтримку наших військових. Бо, скажімо, хоча вони зараз повністю забезпечені одягом у встановленому обсязі, але він у бойових умовах часто швидко псується або є недостатнім у холодну пору року. От зараз ми на запит від наших захисників надаємо бушлати, термобілизну, фліски, балаклави, берці. Також готуємося до забезпечення військових усім необхідним на весняно-літній період.

Повертаючись до проблем цивільних українців, Ви розповіли, як допомагаєте матеріально. Але, наскільки мені відомо, Фонд також реалізує проєкти і з психологічної підтримки людей...

Дійсно, в нас є такі проєкти, і не один! Річ у тому, що коли шок та паніка перших місяців війни дещо вщухли, ми зрозуміли, що окрім іншого вкрай необхідно працювати й над соціально-емоційною підтримкою українців. Бо сьогодні в країні не залишилося людей, яких не торкнулася б війна, і які б тією чи іншою мірою не потерпали від цього морально.

Хотіла б окремо зупинитися на одному за найефективніших таких проєктів– “Відновись”. Ми запустили його, відчуваючи необхідність підтримати сім’ї з дітьми, де на війні загинув один з батьків. Ідея проєкту в тому, щоб попри непоправну втрату та велике горе дати людям стимул, “друге дихання”, щоби йти далі. Для цього ми організовуємо групові виїзди з активностями для батьків та їхніх дітей у мальовничі та максимально безпечні куточки нашої Батьківщини.

Перший етап “Відновись” ми провели у серпні на курорті “Буковель”. Ми дуже хвилювалися, багато працювали, розуміючи, що для досягнення поставленої мети все мало пройти бездоганно. І наша ідея спрацювала!

Коли я сама приїхала туди і поспілкувалась з жінками, мені було важко стримати сльози. Бо, з одного боку, ти бачиш те горе, яке спіткало ці родини. Але з іншого – відчуваєш внутрішню силу наших жінок, і чуєш від них, що ми дійсно їм допомогли. Хтось казав: “Нарешті я виспалась, бо змогла проспати всю ніч, не прокидаючись в паніці”. Хтось дякував, бо вперше за довгі місяці побачив усмішку на обличчі своєї дитини. Я зрозуміла, що попри велике горе наші чудові люди підіймають голову і йдуть далі. А це вселяє віру у велике майбутнє нашої країни!

Після першого етапу в Буковелі ми зрозуміли, що це дуже правильний, дуже сильний та емоційний проєкт. Тому ми продовжили його, в нас окрім літнього були ще осінній і зимовий етапи. За весь 2022 рік на проєкті “Відновись” ми змогли допомогти щонайменше 500 українцям, і сьогодні вже з нетерпінням чекаємо весняного заїзду!

Які ще соціальні проєкти реалізує Фонд Вадима Столара?

Окрім того, є низка ініціатив, які реалізуються. Наприклад, з вивчення української мови. Всі ми бачимо, що наше суспільство зараз тяжіє до переходу на українську, навіть якщо до того все життя люди говорили російською. Для українців сьогодні це справа принципу. Але багато для кого це складно насамперед через те, що люди соромляться. Того, що в них не одразу виходить говорити та писати грамотно, свого суржику, своїх помилок. Саме для таких людей ми й зробили відповідний соціальний проєкт. Ви знаєте, він виявився дуже популярним! Скажімо, телеграм-канал з цього проєкту має понад 600 підписників. Я пишаюся цими людьми, які почали зміни з себе, бо зрештою ми зможемо збудувати майбутнє, до якого всі прагнемо – у вільній, сильній та незалежній Україні.

Нещодавно ми запустили проєкт з безпосередньої психологічної підтримки людей. До нас зверталися люди з відповідними запитами, і ми зрозуміли, що сьогодні це насправді потрібно. Зараз проєкт набирає обертів, в нас будуть і групи психологічної підтримки, і індивідуальні сесії. До того ж ми розуміємо, що не всі проблеми можна вирішити в межах психологічної підтримки, іноді потрібна допомога психотерапевтів, і ми рухаємося також в цьому напрямку. Відповідальний за проєкт волонтер є психологом за освітою, тож ми все робимо фахово.

Хочу додати, що окремим напрямом роботи Фонду Вадима Столара є допомога медичним закладам. Ми співпрацюємо з понад 10 лікарнями та госпіталями по всій країні і за рік передали їм майже 31,5 тис. одиниць медикаментів та 6 автомобілів швидкої допомоги.

Можливо Ви можете розповісти й про ті проєкти, які зараз тільки в планах?

Так, є проєкт, над яким ми зараз працюємо, хоч і запустили його майже з самого початку. Він має назву “Історії сильних”. Ми збираємо свідчення людей про їхній досвід під час війни, і зрештою плануємо видати їх у вигляді окремої книги. Це – про біль, трагедію українського народу. Хтось втратив житло, хтось був змушений покинути рідний край, хтось втратив близьких... Але, впевнена, ми маємо це зробити– щоб і майбутні покоління українців, і люди в усьому світі розуміли, що відбувалося насправді під час російської агресії зі звичайними людьми. Наша книга буде про те, що війна руйнує не тільки міста– вона руйнує життя людей.

Що за цей рік було найважчим особисто для Вас?

Знаєте, коли є сильна, небайдужа і працьовита команда, коли є потужна підтримка нашого мецената Вадима Столара, то нічого неможливого немає– разом ми долали і долаємо всі виклики!

Якщо ж казати про особисте, то, думаю, тут мене зрозуміють всі мами. В мене троє дітей, і кожної повітряної тривоги мені страшно насамперед за них. І в ці моменти важко опанувати себе та зберігати холодну голову.

Важко дивитися на наші чудові колись міста, тепер вщент зруйновані ворогом. Важко усвідомлювати, скільки життів забрала ця війна– і скільки ще забере. Скільки батьків втратили своїх дітей, скільки дітей залишилися сиротами…

Але я розумію, що зараз всім нам важко через це. А багатьом набагато важче, бо вони втратили все через війну. Тож маємо взяти себе в руки, щоб пережити ці жахіття і допомогти тим, кому особливо тяжко.

Сьогодні багато українців вже роблять це, люди згуртувалися задля допомоги ближнім. У нас потужний волонтерський рух, який має дуже багато роботи. Тож хочу побажати сил і наснаги всім хлопцям і дівчатам, які працюють на перемогу як на передовій, так і в тилу. Щоб ми якнайшвидше пройшли цей страшний етап нашого життя, і наступне наше з вами інтерв’ю було присвячене перемозі України та тому, як цей потужний волонтерський рух, цю енергію скерувати на відновлення країни.

Дякую всім, хто сьогодні, кожний наскільки може, допомагає людям, армії, державі. Українці, не втомлююся повторювати, що ви– неймовірні! Сил і натхнення всім нам!