Мій коханий захищав Азовсталь
Дружина героя Азовсталі
Це так дивно, писати історію свого життя…
Мені 27. Все життя прожила в Маріуполі. У 2017 познайомилася з відважним чоловіком. Це любов з першого погляду. Його звали Максим. В цьому році йому могло бути 32. Він був прикордонником, дуже врівноважений і відданий своїй країні.
Я мріяла про сім’ю, яка буде взірцем для всіх. Так і сталося. Ми одружилися через півроку, а на день народження Максима я подарувала йому сина Кирила, зараз йому 4 роки. Ми були разом майже 5 років і це були найкращі роки мого життя. Ми придбали житло в Маріуполі, подорожували, насолоджувалися кожним днем.
24.02.2022
Почалася війна. Максим наголосив, щоб я брала авто і одразу виїзджати з дитиною за межі міста. Так ми поїхали у Вінницю до його батьків. Одна з маленькою дитиною о 5 ранку. Максим звичайно залишився, він навіть не розглядав варіантів залишити місто, він дуже хотів захищати місто, в якому народилось наше кохання.
За період бойових дій в будинок, в якому знаходилась наша квартира, було 16 прямих попадань. Там жили російські військові, які її пограбували і майже знищили.
Максим періодично виходив на зв’язок, кожного разу переконував мене, що повернеться живим, що ніколи нас не покине, і що все буде добре. І ми чекали і молилися.
12.05.2022
Авіабомба на Азовсталі впала саме на ту будівлю, де знаходився мій чоловік з побратимами. Він все міг витримати, але не витримав бетон. На 78 день війни зупинилося серце Максима. Ми змогли поховати його 10.06 у місті Вінниця.
Він був справжнім патріотом. Вірив у перемогу України. Пишаюся, що я дружина Героя. Тепер і я зі сталі. Виховую сина, тепер, нажаль, одна. Працюю і мрію повернутися додому.
Живу заради пам’яті про чоловіка, заради сина і себе. Я вірю в краще майбутнє. Думаю, що кожна жінка, яка втратила близьку людину, повинна жити і дарувати любов своїм дітям. Ми обов’язково переможемо.
Все буде Україна!