Навіщо ж нас убивати?!
Пенсіонерка з Ірпеня Галина Ященко
Сусіди виїжджали, полишивши все нажите. Евакуювалася і родина їхньої доньки. Галина ж залишилася поруч із чоловіком, який навідріз відмовився їхати. Вони обоє – інваліди другої групи. "Вирішили: якщо доведеться помирати, то разом. Так і зосталися в рідному Ірпені", – додає жінка.
19.03.2024
Через обстріли місто залишилось без комунікацій. "Готували ми на цеглі, з якої у дворі зліпили таку-сяку малесеньку пічку. Трохи мали своїх продуктів, сусіди, що виїжджали, через огорожу нам накидали всіляких харчів".
Ночували поруч з домом – у сховищі семінарії. "А ховатися було від чого… Над нашим містом безперервно кружляли літаки та дрони, рвалися снаряди, – каже Галина. – У сховищі заряджали телефони від генератора. Довго розмовляти не дозволялося, тому лише регулярно повідомляли дітям: «Ми живі»".
Так і зосталися в рідному Ірпені"
19 березня ворог обстріляв семінарію. "Напевно, ті, хто скеровували туди зброю, знали, що тут ховалися від обстрілів прості мешканці, переважно похилого віку. Навіщо ж нас убивати?! – говорить жінка. – Після отих влучань, злякані, всі повибігали хто куди. Ми – до своєї хати. А від неї – самі лише руїни, догорає наша рідна оселя…"